Уляна Пчолкіна: “Інвалідність — це всього-на-всього соціальний статус”
Уляна Пчолкіна – телеведуча та професійна каратистка, одна із фіналісток конкурсу «Міс світу на візку» (жовтень 2017 р.). У 2014 р. стала першою чемпіонкою світу з карате, категорія ката, жінки на колясках, Бремен, Німеччина. Неодноразовий призер чемпіонатів України, Європи та світу з карате серед людей на інвалідних колясках.
Уляна активно займається волонтерською роботою. З 2007 року працює інструктором на таборах активної реабілітації, допомагає людям з травмами.
Як би ти себе представила одним словом. І чому саме так? Хто ти?
Уляна. Моє ім’я означає «польська», або «щаслива», є декілька версій. Я завжди обираю версію «щаслива». Щаслива людина апріорі. І все, чим я займаюсь чи займалася, завжди приносить мені якийсь кайф. І я від цього отримаю певні дивіденди у щасті. Тому що треба бути щасливим в цьому моменті і саме тоді, коли ти займаєшся справою, яка тобі подобається, вона приносить тобі енергетичне задоволення.
Яка мета твого життя, для чого ти живеш?
Дуже намагаюся повернутися до свого життя. Тому що в якийсь час я пішла жити для інших. Це було з певним розумінням, але я не розуміла наслідків, я почала втрачати себе, я дуже виснажилась, і я не можу бути продуктивною. Коли ти не наповнюєш себе зсередини, тільки віддаєш, ти не можеш бути продуктивним далі ні для кого. Тому зараз я зробила певну творчу паузу.
Зараз готуюся перед стрибком, відпочиваю…
Мене питають, чим я зараз займаюся? Нічим! Мені хочется наповнитися іншими сенсами, можливо іншими ідеями. Можливо чимось новим, тому що я досить легко можу змінити курс свого життя і піти іншим шляхом. Я знаю, що наші всі шляхи, можливо, передбачені заздалегідь, коли ми сюди приходимо, але я сподіваюся на те, що я маю право вибору і це мої рішення у моєму житті. Кожен до цього по-своєму може ставитися, я над цим роздумувала дуже багато. Тому зараз готуюся перед стрибком, відпочиваю. Я знаю, що все буде, я все можу, якщо маєш бажання і щось робиш — все буде. Це святе правило, і так сталося, коли я хотіла стати чемпіонкою світу ще в дитинстві, я це зробила в дорослому віці, так, уже в іншому ракурсі, уже на колясці, але тим не менш. Я хотіла дуже потрапити на «Міс світу», не виграти, ні! Мені цікаво взяти участь. Ще було бажання стати телеведучою – стала. Побачимо, як буде далі…
Протягом твого життя ти більше отримувала підтримки від друзів чи від рідних? Хто був більш визначальним, особливо в тяжкі хвилини твого життя?
Якщо мова про травму, то я не можу розділити цих людей. Близькі друзі — це мої рідні люди, і я дуже вдячна абсолютно кожному, просто навіть випадковій людині, яка прийшла до мене в лікарню і підтримала. Тому що тоді це мені показало, що я жива, не забута, і дуже багато людей просто прийшли мене провідати і досі ми спілкуємося і дружимо. Рідня зі свого боку давала підтримку, друзі свою і вони зіграли визначальні ролі. Люди розділяють часто: перше, друге, третє місце: коханий, рідні, друзі. З підліткового віку я вирішила, що немає першого, другого, третього місця. Всі на рівні важливі, всі на рівні кохані і по-своєму грають якусь визначальну роль у твоєму житті.
Ким був для тебе твій брат?
Він для мене стрижень і приклад. Він найбільший приклад.
Сашко, він така людина… Я шукала інші приклади, на кого б я хотіла рівнятися. І чим старшою я стаю, чим більше минає часу після того, як він помер, і все це відбулося в моєму житті, тим гучніші його слова, тим гучніший його приклад для мене. Тому що він дійсно за 19 років свого життя встиг дуже багато показати мені.
Саша молодший за мене на 5 років, але він був дуже мудрий. Він з 11 років продумував свій бізнес-план, вже якусь копійку заробляв на перепродажах. З дитинства він мав такий склад розуму.
Він теж мав інвалідність?
Так, в нього була вроджена м’язова дистрофія, він з десяти років був на кардіостимуляторі, він навіть в комі був 11 діб, тобто богато чого відбулося за його невелике життя. Він помучився тут. Але він мав тверду віру, він ходив до протестантської церкви, він завжди був з Біблією. І це було його рішення. Це не було нав’язано кимось. І він нікому не нав’язував свою думку, до всіх ставився з повагою.
У твоєму житті більшість твоїх перемог і досягнень — всупереч інвалідності, чи завдяки інвалідності? Чи було б це все, якби не було інвалідності?
Хороше запитання. У мене колись була дискусія з однокласником, він сказав: “Ти стала чемпіонкою світу тільки тому, що у тебе є інвалідність”. Я дуже образилася на нього. Але чи займалася б я, в принципі, карате, якби не мала інвалідність — я не знаю. 50 на 50, якщо чесно. Тому що кожен день ти борешся з різними бар’ерами, навіть зі своїми власними, щодо інвалідності. Але тим не менше, завдяки тому, що на тебе більше звертають увагу, і ти все ж таки носій інвалідності, завдяки тому, що ти нормально себе поводиш і ти нормальна адекватна людина всупереч інвалідності, але завдяки цьому ти можеш просуватися. Я б не займалась захистом прав людей з інвалідністю – це 100%. Я, мабуть, не була б знайома з першими особами держави і не співпрацювала б з ними на благо людей. Мабуть так.
Якщо чогось хочеш, ти в принципі можеш цього досягнути!
Чи була б сторінка Уляни Пчолкіної у Вікіпедії, якби не інвалідність?
Думаю так, як акторки була б. Тому що я планувала нею стати — і я б стала. Я вже знаю, що якби я тоді вперлася, я б це зробила. Ще тоді я сумнівалася в собі, а тепер я точно знаю — якщо чогось хочеш, ти в принципі можеш цього досягнути.
Тобто насправді інвалідність не обмежує?
Не обмежує. Вона змінює твої погляди.
Вона, можливо, обмежує тебе в твоєму розумі, це якщо ти собі це дозволяєш.
Так, звичайно, вона мене обмежує фізично, в тому плані, що я по снігу не поїду на колясці. Коли не їдуть колеса, то вони не їдуть.
Але це не заважає мені все рівно вести активний спосіб життя. Вихід завжди можна знайти.
Інвалідність не обмежує, вона змінює твої погляди.
Участь у конкурсі краси: заради чого ти туди пішла? Заради участі, було цікаво спробувати себе? Чи все ж таки мала за мету перемогти?
Ні, не мала. Від початку не мала за мету перемогу. В мене Віталік, чоловік мій, каже мені: «Це міжнародний майданчик». І дійсно, я використала його повністю, так як змогла. Були присутні представники 19 країн, ми говорили про Україну, ми мали можливість презентувати соціальний стан в наших країнах. Я говорила про анексію Криму, говорила про війну на Донбасі, називала її війною. Про російську агресію проти України. Багато дівчат підходили, розпитували, плакали. Досі цікавляться, як у мене в країні, це у моєму місті війна, чи десь поряд? Вони цікавляться, і вони у своїй країні будуть говорити про те, що це правда, що Росія має агресію проти України. Ми з багатьма дівчатами спілкуємося, маємо задумки на проекти. У 2019 році буде наступний конкурс краси. Мене цікавило партнерство, знайомства і говорити про Україну на міжнародній арені. Я абсолютно задоволена своєю участю і не жалкую. А підтримка українців – найдорожча! З таким резонансом, як голосували і на вулицях зустрічали — ось це не купиш.
Дай кілька порад, як правильно поводитися з людьми з інвалідністю?
Перш за все, я — Уляна. Я — жінка. Я одружена, маю професію. І тільки потім мій соціальний статус. Якщо говорити про технічні моменти, я — людина з інвалідністю. Це офіційний термін в Україні. Ще можна, на жаль, зустріти в книжках слово “інвалід”. Але це цілий пласт, він змінюється поступово. Ми маємо бачити перш за все людину. Інвалідність — це всього-на-всього соціальний статус…
Запитання – Сергій Степанюк