Міла Нітіч: “За останні три роки я пройшла дуже складний і болючий шлях”
Міла Нітіч – українська співачка, фіналістка телепроекту “Шанс”, півфіналістка проекту “Голос країни”, призерка міжнародного конкурсу “Нова хвиля” у Юрмалі, володарка нагороди Алли Пугачової “Золота зірка Алли” і лауреатка премії «Жінка третього тисячоліття» у номінації «Рейтинг».
Міла в інтерв’ю програмі “Друге дихання” розповіла про своє бачення невдач у своєму житті, а також про тенденції у своєму творчому шляху.
Яка найбільша помилка у твоєму житті, і чи легко ти визнаєш свої помилки ?
З часом у мене випрацювалось дуже філософське ставлення до помилок. Тому що я зрозуміла, що в нашому житті не буває правильного або неправильного вибору. Кожне наше рішення, кожен наш вибір, який ми робимо щодня, щохвилини, має до чогось привести. Є вибір, а є його наслідки. Сьогодні я обираю шлях співачки, і на цій дорозі буде маса перепон, маса злетів і падінь. Коли я обирала це, я розуміла, що так просто нічого не відбудеться. Треба докласти зусиль, треба мати терпіння, треба мати силу волі, витримку, не боятися, або ж, якщо ти боїшся, то треба переступати через страх…
Тобто ти не боїшся своїх помилок ?
Я боялась. Іноді боюсь, але я намагаюся вчитися на помилках, я стараюсь вчитися на тих уроках, що дає мені життя, завдяки тим людям, яких мені приносить життя і доля. Знову ж таки, це все наші уроки. Я сприймаю це не як помилки, а як уроки. Урок не засвоїла, тобі його дадуть ще раз, а не засвоїш його за десять разів, тобі будуть повторювати його до тих пір, поки ти його не засвоїш.
Добре, перефразую запитання: “Який найкращій урок був у твоєму житті?”
Найкращій урок називається Володимир Бебешко (Продюсер – прим.ред.). Це урок, який продовжувався зі мною десять років, і ще поки що не до кінця закінчився, але це мій найкоштовніший, найцінніший, найдорожчий мій урок. Найдорожча валюта у житті — це наш час, який ми витратили з користю або без. Я його витратила більше з користю, аніж без неї. Це найсильніший урок, який був даний мені за ці десять років.
Справжня я, коли виходжу на сцену і починаю співати.
Яка мета твого життя ?
Бути собою…
Що це означає?
Творити. Робити те, до чого у тебе лежить серце і душа, те що виходить. Те, в чому я справжня, а справжня я, коли виходжу на сцену і починаю співати. Тоді вже не важливо, як мене звуть — Міла Нітіч чи Людмила Нитичук. Це моя суть, і найсильніший посил, який я можу віддати людям, це моя пісня, моя творчість і моє ставлення до того, ким я є.
Як ти вважаєш, чи може взагалі вижити фінансово популярний співак, який співає тільки те, що йому подобається? Чи все ж таки він має направляти свої зусилля на цільову аудиторію?
Ми, українські співаки, та й, напевне, весь світ, намагаємося бути схожим на західних артистів. Ми беремо за основу їхній досвід, бачення, тому що вони диктують тенденції, а ми за ними просто слідуємо. Але ми забуваємо одну річ: американці такі кльові, їх люблять мільйони, і серед них є штучні проекти, математично прораховані. Але якщо брати до уваги значимих артистів, яких ми любимо: Вітні Х’юстон, Бейонсе, Селін Діон, Адель. Це артисти, які, на мій погляд, створені Богом для того, щоб в цей світ привнести щось краще. А знаєш, чому в них такий шалений успіх був, і до цих пір є? Тому що вони кайфують від того, що вони роблять, вони отримують повністю задоволення від своєї музики, від того, як вони себе подають, як себе поводять, від того, що вони роблять на сцені. Їхні сльози на сцені, коли вони співають, вони справжні, вони не грають. Бо в них це йде з середини, з нутра, а ми забуваємо цей основний принцип, починаємо прораховувати: “Зараз треба написати оце… О, оце буде хіт…”.
Я довго йшла цим шляхом, він приніс мені досвід, але цей досвід для мене виявився занадто дорогим.
Люди, забудьте про це, я довго йшла цим шляхом, він нічого хорошого мені не приніс. Хоча ні, він приніс мені досвід, але цей досвід для мене виявився занадто дорогим. Я йшла цим шляхом, і я зрозуміла, що він не для мене, він має право на існування, але, можливо, у інших людей, інших артистів, але не у мене в житті.
Дивлячись на тенденції які відбуваються у нас, той самий болючий відбір на Євробачення… На мою думку, душі не відчувається у тих піснях, у тому, що несе ця культура.
Я з тобою і погоджуюсь, і не погоджуюсь. Щодо MARUV — вона скандальна, її виступ, її зовнішній вигляд занадто яскравий, він неприємний для нашої країни і вона цього не зрозуміла насправді. Але якраз в її випадку, вона отримує задоволення від того, що робить, можливо, це не зовсім приємно нам, але я не можу сказати, що це погано, вона це так бачить. Я тобі більше скажу, цей артист може змінюватися, як зараз змінююсь я, як зараз змінюється багато інших артистів, але зараз, на цей момент, вона отримує задоволення від того, що вона робить. Власне тому завдяки її першому треку, який став відомий у Європі, вона уклала контракт з Warner music, і це, власне, доводить те, що вона сама кайфує від тієї музики, яку вона видає. У мене, звичайно, інше бачення, я інший артист, по-іншому відчуваю, по-іншому бачу музику, іншу музику люблю, я хочу робити це інакше. Я просто зрозуміла в якийсь момент: я так довго спочатку робила те, чого я взагалі не усвідомлювала, мені просто потрібно було знаходитись на сцені, я кайфувала від самого процесу, мені було все одно, що співати, а потім прийшло розуміння, що щось я не те роблю.
Не цього я прагнула, не цього я хотіла і не про це я мріяла…
Подорослішала?
Так, не те щось я співаю, не цього я прагнула, не цього я хотіла і не про це я мріяла, я оглянулася назад і зрозуміла, що не отримала якихось дивідендів від цього, а навіть якби отримала, чи змогла б ти спокійно жити, розуміючи, що робиш не те, що на сто відсотків відображає твій внутрішній стан, тебе, як людину, твоє ставлення як артиста до своєї музики. Це сталося три роки тому, і за ці три роки я пройшла дуже важкий шлях, дуже складний і дуже болючий.
Музика чи слова? Що важливіше? І як ти ставишся до хітів, в яких слова взагалі не несуть ніякого змісту ?
Це завжди був один із “каменів спотикання” з Бебешком, тому що у нас є різні пісні, у нас є такі, де ми трохи дурачилися, що, до речі, я не дуже сильно розуміла, але на той момент я була йому вдячна, тому що це була можливість на себе подивитися зі сторони і вирішити для себе, чи хочеш ти йти цієї дорогою чи ні. Для мене дуже важлива музика, бо музика це стан душі, для мене неймовірно важливі слова, бо я терпіти не можу дурних пісень ні про що. Я люблю Земфіру, тому що в її філософських текстах завжди є чітка лінія , і вона знає, про що вона співає. Я люблю Наргіз, тому що вона знає, про що вона співає, і ти не можеш їй чисто на підсвідомому рівні не вірити, бо людина розуміє, про що вона співає. Я люблю “Машину времени”, тому що у них круті тексти. З англійських виконавців — Адель, Вітні Х’юстон, я люблю те, що має у собі сенс.
Я терпіти не можу дурних пісень ні про що…
Чому тоді зараз у тренді пісні, які не несуть великого сенсу, просто музика. Це тимчасово?
Я, можливо, зараз буду занадто різкою, можливо, неправильно буду говорити, але це моя думка: технічний прогрес іде вперед, а людство, на жаль, деградує. Але я не можу сказати, що воно деградує у більшості своєї маси. Завжди були люди, які розвивалися, і які деградували. Не можуть усі у суспільстві розвиватися однаково, не можуть усі думати однаково. У нас, в Україні, достатньо прогресивної молоді, яка готова слухати якісну музику. Я, до речі, люблю “Океан Ельзи”, бо у них класні тексти і в більшості вони мені подобаються.
Пісні з хорошими текстами живуть довше?
Абсолютно, тому що у них є зерно істини, тієї, яка знаходиться в наших серцях, і як від неї не тікай, ти все одно до неї прийдеш. Хтось ії бачить швидше, хтось, можливо, від неї тікає, а потім все одно з часом розуміє, що вона така, яка вона є, і від неї не сховаєшся, і було б добре, щоб чим швидше люди просто почали відчувати, не слухати те, що нам нав’язують, а просто відчувати те, що хочеться нам самим.
Є люди, які ламаються під пресом життя, а є люди, які, навпаки, вирішують іти далі.
Якщо поглянути назад, що тебе більше збудовувало — перемоги, чи все ж таки невдачі? Хоча ми на початку вже сказали, що невдачі для тебе в якійсь мірі — уроки, але все ж…
Найнегативніша емоція сильніша, ніж позитивна, і якщо воно тобі б’є по “шарабану”, то воно б’є набагато сильніше, ніж коли ти отримуєш задоволення, бо коли ти отримуєш задоволення, ти розслабляєшся і думаєш: “Ну все, що тут ще хотіти?” А коли тебе життя опускає на землю, ставить на коліна, тоді все залежить від характеру людини, бо є люди, які ламаються під пресом життя, а є люди які, навпаки, вирішують іти далі.
Це про тебе ?
Це про мене. Я така з дитинства, просто так вихована… Хоча я навіть не знаю, чи це я так вихована, чи це просто, може, від природи. Все залежить від характеру людини, це все дуже індивідуально. Людина може бути меланхоліком, але вона має такий характер, який в певний час просто проявиться. Я взагалі вважаю, що лінь — це двигун прогресу, тому що вона змушує людину працювати інтелектуально. Я за продуктивну лінь, тому що можна кожного дня працювати, але повинна бути систематична праця, і це дуже важливо для співака, для музиканта. Але можна роками битися, вираховувати, що буде хітом і не потрапляти взагалі нікуди, а можна один раз зробити пісню, і потрапити в десятку, просто інтуїтивно, і там відкрити свій потенціал. Бо люди не дурні, люди відчувають, адже в кожній твоїй пісні, в кожному твоєму слові це все чутно. Люди фібрами душі все відчувають.
Я дуже дякувала, що поряд були близькі люди, які допомогли мені вийти з цього стану, тому що він дуже небезпечний, в ньому можна залишитися назавжди…
То все ж таки, що тебе більше збудувало?
Невдачі, однозначно невдачі. Вони стали хорошим фундаментом для мене. Але найголовніше — не піддатися внутрішньому, тому що, знову ж таки, в кожному з нас сидить, як мінімум, дві особистості: внутрішній переможець і внутрішній невдаха. Так от, головне, щоб цього невдаху не пестити, не годувати, не бути жертвою. Іноді невдачі заганяють нас в депресію і в глухий кут, де ми думаємо: “Боже, ну що ж все так погано і чому все не виходить?” І таке у мене було, мені доводилося себе витрушувати, і в цей час я дуже дякувала, що поряд були близькі люди, які допомогли мені вийти з цього стану, тому що він дуже небезпечний, в ньому можна залишитися назавжди…
Мені дуже шкода тих талановитих хлопців і дівчат, які стали забутими тільки тому, що стали “відпрацьованим матеріалом”.
Як краще, на твою думку, запалитись зненацька на якомусь талант-шоу чи все ж таки еволюціонувати на сцені, як колись, коли ще не було талант-шоу?
Зараз уже не буде як колись, бо час змінюється. Я тобі скажу, дуже все відносно, бо в більшій степені талант-шоу калічить людей, тому що це психологічні травми. Ти можеш собі уявити, півроку твоє обличчя світиться у телевізорі, ти стаєш зіркою, тебе всі люблять, за тебе всі голосують, а потім ти зненацька як з’явився, так і зникаєш. Ти — “відпрацьований матеріал”, як це називають. І в цей момент наступає реальність… Мені дуже шкода тих талановитих хлопців і дівчат, які є у нас в Україні, які стали забутими тільки тому, що стали “відпрацьованим матеріалом”. Вони не знайшли свого місця, вони не змогли видати нічого нового.
Не знайшли продюсера, можливо?
Так, звичайно. І це найстрашніше. Але є випадки, коли талант-шоу допомагають відкрити нові імена, нових артистів, які знаходять своє місце.
Як ти ставишся до того, коли відомі співаки приходять, як учасники талант-шоу?
Це ж стьоб, вони не йдуть туди на повному серйозі.
Можливо, щоб про них згадали?
Абсолютно правильно, заради цього вони це й роблять. І я не бачу, насправді, в цьому нічого поганого, тому що на фоні того, що вони роблять свою кар’єру, вони про себе нагадують і на таких програмах також, тому що це рейтингові програми, а з’являтися потрібно там, де є рейтинг. Сьогодні це невід’ємна частина артистів, людей які працюють в шоу-бізнесі, які намагаються бути відомими.
Запитання – Сергій Степанюк
